по-за кожною італійською принцесою Люкрецію Борджія. Привиди й дурниці, це все! Коли-б так, то тільки немовлятам, що ссуть свою матір, можна було-б не боятись нічого й спокійно вечеряти. Божуся Геркулєсом, Дженаро! Ти йди годуватися до мамки, або до нас на вечерю.
ДЖЕНАРО. Справді, воно якось незручно втікати так уночі. Здаватиметься, що я злякався. До того-ж, коли справді тут є небезпека, я не можу лишити Мафіо самого. Що буде, то буде. Рішено. Ти познайомиш мене з принцесою Неґроні. Я йду з тобою.
МАФІО (беручи його за руку). Праведний Боже! От дійсно друг. (Вони виходять і зникають у глибину сцени.)
РУСТІҐЕЛО (з голою шаблею). Чого-ж ми чекаємо, вельможний сіньоре? Їх тільки двоє. Беріть на себе вашого, я беру другого.
ДОН АЛЬФОНСО. Ні, Рустіґело. Вони вечерятимуть у принцеси Неґроні. Коли я добре повідомлений… (Він спиняється на хвилину в задумі. Зареготавши.) Маєш! Це ще краще обробить мою справу й складе веселу пригоду. Почекаємо до завтрого. (Вони вертаються в палац.)
