ДЖЕНАРО. Я маю.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Герцоґ думає, що ти вже мертвий. Тобі легко буде зникнути. Стій. Візьми цей слоїчок і носи його завжди при собі. У цей час, що ми живемо, кожна трапеза може мати отруту. Тобі вона погрожує найбільше. Тепер швидче виїзди. (Одчиняє йому замасковані двері.) Зійди цими сходами. Вони ведуть в один із дворів палацу Неґроні. Тобі легко буде втікти звідтіля. Не чекай до завтра, не чекай, поки зайде сонце, ні години, ні пів години! Покинь зараз-же Ферару, як палаючий Содом, і не оглядайся назад. Прощай! — Стій іще на хвилинку. Я хочу сказати тобі ще одно слово, Дженаро.
ДЖЕНАРО. Кажіть, сіньоро.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Тепер я прощаюсь з тобою навіки, Дженаро. Нема чого й думати більше зустріти тебе на моєму шляху. Це було для мене єдине щастя в житті. Але то значило-б легковажити твоєю головою. Отже ми навіки розлучаємось на цьому світі й, на горе, я певна, що й на тому. Дженаро! невже ти не скажеш мені кілька теплих слів, прощаючись зо мною на віки?…
ДЖЕНАРО (спускаючи очі). Сіньоро…
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я тільки що урятувала твоє життя.
ДЖЕНАРО. Ви говорите так. Тут повно темряви. Я не знаю, що думати. Слухайте, сіньоро, я можу все пробачити вам, крім одного.
