РУСТІҐЕЛО (стоїть нерухомо за замаскованими дверима.)
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Дженаро, ви отруєні.
ДЖЕНАРО. Отруєний, сіньоро?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Отруєні.
ДЖЕНАРО. Мені треба було знати те. Вино наливали ви.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. О, не добивайте мене, Дженаро. Не одбірайте від мене решту тих сил, що мені ще лишається. Я потребую їх на який час. Слухайте мене. Герцоґ ревнує мене до вас; він гадає, що ви мій коханець. Він дав мені на вибір бачити, як на моїх очах вас зарубає Рустіґело, або щоб я сама налила вам отруту. Страшну отруту, Дженаро! Від самої думки про неї бліднуть усі ті Італійці, які знають історію цих останніх двадцяти років.
ДЖЕНАРО. Отрута Борджіїв!
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Ви випили її. Нікому в світі не відомо проти-отрути цього страшного трунку крім папи, сіньора Валансінуа й мене. Дивіться, бачите цей слоїчок, що я завжди ношу захований за поясом? У цьому слоїчку, Дженаро, життя, здоровля, рятунок. Одна краплина на ваші уста й ви одрятовані! (Вона простягає слоїк до вуст Дженаро, той одступає.)
