водом до формальних боїв між поклонниками святодостойного французького клясицизму і сміливими, ґеніяльно очайдушними ефебами штуки зпід стягу романтичної школи!
Його „Кромвель“ („Cromvell“, 1827 р.) — написаний головно під впливом поетових розмов з великим драматичним артистом Тальмою[1] — був, правда, і лишився книжковою драмою. Але 7000 віршових стрічок її і просто єретично смілива передмова заворушили цілою паризькою пресою, починаючи від архиконсервативної „Gazette de France“, кінчаючи на уміркованім посереднику в стилю журнала „Globus“. А нечувана єресь тої Гюґової передмови до „Кромвеля“ лютила клясицистичний ареопаґ особливо тоді, коли Т. Ґотіє, той неможливий чудак і безбожник, як впевнювали всі клясицисти, — поважився доказати незбитими доказами, що „ця передмова сяятиме в области драми таким же блеском, як скрижалі Мойсея на горі Сінаю“. Гюґо ось дозволив собі твердити, що правдива драма не стоїть тільки уподоблюванням високих думок, геройських почувань та засадами вимріяно благородних світоглядів. Вона в тій самій мірі має уподоблювати також пороки, кумедности й подлости життя, і що-йно сполукою обидвох тих первнів (su-
- ↑ Франц Йосиф Тальма (Talma, 1763-1826), найславніший французький актор Наполєонової доби. Лишив по собі цінні спомини („Memoires“, 4. т. 1850).
