ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (ламаючи руки). О Боже мій! о Боже мій! о Боже мій!
ДОН АЛЬФОНСО. Ви не відповідаєте? Я звелю зарубати його шаблями в передпокої. (Він іде, вона хапає його за руку.)
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Стійте!
ДОН АЛЬФОНСО. Волієте ви сами налити йому шклянку сіракузького вина?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Дженаро!
ДОН АЛЬФОНСО. Він мусить умерти.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Не від шаблі.
ДОН АЛЬФОНСО. Про мене. — Ви що вибрали?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Другу річ.
ДОН АЛЬФОНСО. Ви доглянете, щоб не помилитися й наллєте йому сами з відомого вам золотого флякона. До того й я буду тут. Не надійтесь, щоб я вас лишив.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я зроблю, як ви хочете.
ДОН АЛЬФОНСО. Ботіста! (Входить придверник.) Введіть назад вязня.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Ви страшний чоловік, сіньоре!
ДОН АЛЬФОНСО. Що я чую, сіньоре Дженаро? Ваш сьогодняшній вчинок не мав злого наміру, а був лише легкодумним завзяттям і що сіньора герцоґіня вибачає вам. Коли воно так,
