ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Сіньоре, божуся вам…
ДОН АЛЬФОНСО. Не божіться. Присяга, це добре для народа. Не розводьте мені цих нікчемних дурниць.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Як-би ви знали…
ДОН АЛЬФОНСО. Знайте, сіньоро, я ненавижу всю вашу ганебну родину Борджіїв і вас найпершу, що я так божевільно кохав. Треба, щоб я вам виказав хоч раз нарешті все те. Це річ огидна й нечувана, бачити сполученими в наших двох особах дім д'Есте, що вартий більше за Валуа і Тюдор, з родиною Борджія, що не зветься навіть Борджія, а Ленцуолі, чи Ленцоліо, не відомо як! У мене огидь до вашого брата Цезаря з його крівавими плямами на виду, до вашого брата Цезаря, що убив вашого брата Жана! В мене огидь до вашої матері Рози Ваноца, старої дівчини, повії еспанської, що скандалізує тепер Рим, після того, як скандалізувала Валенцу! А ваші небожата, так звані герцоґи Сермонето й Непі, добрі герцоґи, нічого сказати! герцоґи з передодня, утворені герцоґами на покрадених герцоґствах! Дайте мені скінчити. Я жахаюся вашого батька папи, який має цілий гарем жінок, мов турецький султан Баязет; вашого батька антихриста; вашого батька, що засилає на каторгу достойних людей, а до колєґії бере розбійників, і коли бачиш їх усіх, одягнутих у червоному, то питаєш себе, чи то не галяр-
