розлаялися за нікчемного венеційського капітанчика авантурника! Треба вигнати цього чоловіка й більш не говорити про нього. Хай іде, куди знає, дурень; чи так, Альфонсо? Лев і левиця не гніваються на комашню. — Знайте, сіньоре, що як-би герцоґська корона призначена була найгарнішому кавалєру вашого герцоґства Ферари, то знову вона присуджена була-б вам. — Почекайте, я піду скажу од вас Ботісті, щоб він вигнав як найшвидче з Ферари цього Дженаро.
ДОН АЛЬФОНСО. Немає спіху.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (з веселим виглядом.) Я хочу, щоб мені більш не думати про це. Прошу вас, сіньоре, дайте мені закінчити цю справу по моєму.
ДОН АЛЬФОНСО. Треба, щоб ця справа була закінчена по моєму.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Але-ж зрештою, мій Альфонсо, у вас немає рації бажати смерти цьому чоловікові.
ДОН АЛЬФОНСО. А слово, що я вам подав? Слово королівське святе.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Це добре запевняти народові. Але-ж поміж нами двома ми знаємо, що це таке. Святий Отець пообіцяв не посягати на життя Зізіми. Це ні скільки не спинило його убити Зізіму. Ви обіцяли Петручі вернути їм Сієну. Ви не зробили того й не мусіли зробити. А! Історія кожного краю повнісінька тих
