вас, дон Альфонсо, це те, щоб не було вбито цього молодого чоловіка.
ДОН АЛЬФОНСО. Хвилину тому ви влетіли до мене, як борвій розгнівані, в сльозах, ви скаржились мені на вчинену вам образу й пильно вимагали голову злочинця, ви взяли з мене герцоґське слово, що він не вийде звідсіля живий; я дав вам те слово, і от тепер ви не хочете, щоб він умер! — Згляньтесь на Бога, сіньоро, це новина!
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я не хочу, щоб цей молодий чоловік умер, сіньоре герцоґу!
ДОН АЛЬФОНСО. Сіньоро, такі особи, як я, не мають звички класти під заставу свої слова. Я дав вам слово, що злочинець умре. Він умре. Ви можете вибрати, якою смертю.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (з веселим виглядом, повним ласки). Дон Альфонсо, Дон Альфонсо, дійсно ми з вами говоримо дурниці. Згожуюсь, що може я не розважлива жінка. Що поробите, мій батько занадто балував мене. З самого малку виконували всі мої бажання. Те, чого я хотіла чверть години назад, я більш не хочу тепер. Ви добре знаєте, дон Альфонсо, що я завжди була така. Ось сядьте но тут біля мене, та поговоримо любенько, ладненько, як чоловік з жінкою, як добрі друзі.
ДОН АЛЬФОНСО (з свого боку удаючи себе ніжно прихильним). Дона Люкреція, ви моя дама й я дуже щасливий, що ви забажали утри-
