ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (на бік). Дженаро!
ДОН АЛЬФОНСО (підходячи до неї, тихо з усмішкою.) Хіба ви знаєте цього чоловіка?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Це Дженаро. Яка фатальність, мій Боже! (Вона в розпачі дивиться на нього, він одвертає очі.)
ДЖЕНАРО. Вельможний герцоґу! Я простий капітан і говорю до вас з тією пошаною, яка вам належить. Ваша високість звеліла схопити мене цього ранку в моєму помешканні. Чого вона бажає від мене?
ДОН АЛЬФОНСО. Пане капітане, цього ранку стався злочин образи величности перед тим домом, де ви живете. Імя нашої укоханої дружини й кузіни було непристойно скалічено на фасаді нашого герцоґського палацу. Ми розшукуємо винуватого.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Це не він! Тут помилка, дон Альфонсо. Це не цей молодий чоловік.
ДОН АЛЬФОНСО. Відкіля ви знаєте це?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я в тому певна. Цей молодий чоловік з Венеції, а не з Ферари, тому…
ДОН АЛЬФОНСО. Що це доводить?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Подія сталася цього ранку, а мені відомо, що той час він проводив у однієї так званої Фіамети.
ДЖЕНАРО. Ні, сіньоро.
