Це образа величности. За такий злочин одрубують голову, яка його надумала, і руку, що виконувала. — А, він тут! Я хочу бачити його!
ДОН АЛЬФОНСО. Це легко. (Кличе.) Ботіста! (Придверник увіходить.)
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Ще одно слово, сіньоре, поки не привели обвинуваченого. — Хто-б не був цей чоловік, чи з вашого міста, чи навіть з вашого дому, дон Альфонсо, дайте мені слово коронованого герцоґа, що він не вийде звідсіля живий.
ДОН АЛЬФОНСО. Я даю вам те слово. Я даю вам слово, ви добре чуєте, сіньоро?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Добре. Я добре чую. Тепер приведіть його, я хочу сама спитати його! — Боже мій! що я зробила цим Ферарцям, щоб вони так нападались на мене?
ДОН АЛЬФОНСО (до придверника). Впустіть вязня. (Двері в глибині розчиняються, видко Дженаро, що входить обезброєний між двома дозірцями. В той самий мент Рустіґело піднімається на сходи в закутку ліворуч за замаскованими маленькими дверима. Він держить у руці тацю, на якій стоять золотий і срібний флякони і два келихи. Він ставить тацю на підлокотнику вікна, добуває свою шаблю й стає за дверима.)
