Сторінка:Гюґо В. Люкреція Борджія (Відень, 1920).pdf/63

мною дивно поводяться у вашій Ферарі! Це вже обридло мені й я помічаю, що ви дивитесь цілком спокійно, як у ваших володіннях тягають по бруду честь вашої жінки, шарпають її образами й наговорами. Мені треба доброї відповіді на все це, сіньоре герцоґу! Приготуйтесь вчинити правосуд. Це випадок великого значіння, зауважте собі. Чи ви гадаєте, що я не цікавлюсь нічиєю пошаною на світі й що мій чоловік може увільнити себе від обовязків лицаря? Ні, ні, сіньоре, хто одружився, той зобовязався. Хто дає свою руку, повинен утримувати її. Я рахую на це. Що не день, то нові образи й я ніколи не бачу вас обуреним. Чи той бруд, яким мене обливають, не переходить і на вас, дон Альфонсо? Отже покажіть хоч раз, що ви розсердились за мене. Ви кажете не раз, що закохані в мене, так кохайте-ж мою славу. Ви ревнуєте, так ревнуйте мою честь. Від того, що я подвоїла своїм посагом вашу спадщину; що я принесла вам на шлюб крім золотої троянди і благословення папи, ще й ті речі, які мають більше місця на світі: Сієну, Ріміні, Сезену, Сполето і Піомбіно; більше міст, ніж у вас палаців, і більше герцоґств, ніж у вас баронств; з того, що я зробила з вас наймогутнішого господаря в Італії, не випадає вам, сіньоре, попускати, щоб нарід ваш привселюдно висміював мене й ображав; щоб ваша Ферара показувала паль-