Сторінка:Гюґо В. Люкреція Борджія (Відень, 1920).pdf/61

Цю сторінку схвалено

вона уявляє Геркулєса, Юпитерового сина, одного з моїх предків. Як дійдеш до двадцять третього пано, то побачиш маленький проріз у пащі золотої міланської змійки. Це пано зроблено по наказу Людовіка Мавра. Всунь ключ у той проріз. Пано повернеться на своїх петлях, як двері, і ти побачиш у потайній шафі на кришталевій таці два флякони, золотий і срібний, і два келихи з емалі. У срібному фляконі налита чиста вода. У золотому приготовано вино. Ти принесеш тацю, нічого не рунтаючи, в сумежний кабінет з цією кімнатою, Рустіґело, і коли тобі доводилось чути од людей, що розказують, клацаючи од жаху зубами, про ту уславлену Борджієвську отруту, що в порошку біла і блискуча, мов порох карарського мармору, а всипана у вино перетваряє роморантинське вино у сіракузьке, — то ти остерігатимешся торкатись до золотого флякону.

РУСТІҐЕЛО. Це все, вельможний пане?

ДОН АЛЬФОНСО. Ні. Ти візьмеш свою найкращу шаблю і стоятимеш у кабінеті за дверима так, щоб чути все, що тут робитиметься й бути на поготові увійти по першому гаслові, яке я подам тобі цим срібним дзвоником; ти добре знаєш його на голос. (Показує дзвоник на столі.) Як-що я гукну: „Рустіґело!“, — ти увійдеш з тацею, коли я подзвоню у дзвоник, ти увійдеш з шаблею.