Сторінка:Гюґо В. Люкреція Борджія (Відень, 1920).pdf/54

Цю сторінку схвалено

МАФІО. А чи можна довести, що цей є син того батька, який був разом з вашим батьком?

ДЖЕПО. Вам вільно не йти на вечерю, Мафіо.

МАФІО. Я піду, коли ви йдете туди, Джепо.

ДЖЕПО. Слава Юпітерові в тім разі! — А ти, Дженаро, хіба не з нами сьогодня?

АСКАНІО. Хіба Неґроні не запросила тебе?

ДЖЕНАРО. Ні. Видно принцеса вважає мене за дуже незначну особу.

МАФІО (усміхаючись). Тоді, брате, ти певно ідеш і собі на якесь побачення?

ДЖЕПО. До речі, повідай нам, що тобі казала сіньора Люкреція того вечора. Вона, видно, без памяти від тебе. Мабуть багато дечого наговорила тобі. Обставини балю дуже сприяли їй у тому. Жінки для того вбірають своє тіло, щоб сміливіше роздягти свою душу. Лице замасковане — серце розкрите. (Уже деякий час дона Люкреція на бальконі за напіводсунутими жалюзіями; вона слухає.)

МАФІО. А, ти оселився як-раз напроти її балькону. Дженаро, Дженаро!

ДОН АПОСТОЛО. Воно небезпечно, мій друже; бо цей достойний герцоґ Ферарський, кажуть, дуже ревнує свою жінку.

ОЛОФЕРНО. Ну бо, Дженаро, розкажи нам, до чого ти дістався у своєму романі з Люкрецією Борджія.

ДЖЕНАРО. Панове, як-що ви не переста-