Сторінка:Гюґо В. Люкреція Борджія (Відень, 1920).pdf/39

Цю сторінку схвалено

ДЖЕПО. До Дженаро.

МАФІО. Треба виплутати мого побратима Дженаро з цієї павутини.

ДЖЕПО. Ходімо попередити наших товаришів. (Вони видодять. — Де-який час сцена порожня. Видно тільки, як на задньому пляні пропливають ґондоли з музикою. — Вертаються Дженаро і дона Люкреція під маскою.)

Ява IV.
ДЖЕНАРО, ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ.

ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Ця тераса темна й безлюдна. Тут я можу скинути маску. Я хочу, щоб ви бачили моє лице, Дженаро.

ДЖЕНАРО. Ви дуже гарні!

ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Подивись на мене уважно, Дженаро, і скажи мені, що я тобі не страшна.

ДЖЕНАРО. Ви мені страшні? Через що? Навпаки, я почуваю в глибині мого серця, що мене щось тягне до вас.

ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Значить, ти гадаєш, що міг-би полюбити мене, Дженаро?

ДЖЕНАРО. Чому-ж ні. Проте я по щирости скажу вам, пані, що є жінка, яку я завжди любитиму більше за вас.

ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (з усмішкою). Я знаю, Фіаметочка.

ДЖЕНАРО. Ні.

ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. А хто-ж?