Сторінка:Гюґо В. Люкреція Борджія (Відень, 1920).pdf/37

Цю сторінку схвалено

ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (вважаючи себе на самоті). Ось він! Мені таки нарешті вдалось побачити його без страху. Ні, я не марила побачити його гарнішим! О, Боже! Захисти мене од великого горя, щоб він колись ненавидів і зневажав мене. Він-же усе для мене на всьому світі. Мені боязко скинути маску, проте мені треба витерти сльози. (Вона скидає свою маску, щоб витерти сльози. Два замаскованих чоловіки зтиха говорять між собою, поки вона нахиляється й цілує руку Дженаро.)

ПЕРША МАСКА. Досить. Я можу вернутись у Ферару. Я приїхав до Венеції тільки за тим, щоб упевнитись в її зраді; я доволі надивився. Мені не можна на довше покидати Ферару. Цей молодий чоловік — її коханець. Як його імя, Рустіґело?

ДРУГА МАСКА. Його звуть Дженаро. Це капітан лицарів авантурників, завзятець, без батька, без матері, невідомо, хто з роду. Тепер він на службі у Венеційської республіки.

ПЕРША МАСКА. Зроби так, щоб він приїхав до Ферари.

ДРУГА МАСКА. Це зробиться само собою, ясновельможний сіньоре. Він виїздить післязавтра до Ферари з своїми товаришами у складі амбасади Тіополо і Грімані.

ПЕРША МАСКА. Це добре. Те, що мені доносили, вийшло на правду. Я досить надивився, кажу тобі. Ми можемо вертатись. (Вони виходять.)