ГЮБЕТА. Чи ви стаєте добродійною з любови до Бога?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Гюбето, Гюбето! Як-би істнувало зараз в Італії, у цій злочинній, нещасливій Італії, благородне, чисте серце, повне високої чесноти, серце янгола під убранням солдата; як-би я, бідна жінка, яку кленуть, ненавидять, зневажають люди й присудило небо, злиденна всевладниця серед того розпачу, в якому гине моя душа, мала тільки одну думку, тільки одну надію й утіху перед смертю знайти у тому серці хоч маленьке місце, Гюбето, хоч трохи пошани, хоч трохи ласки; як-би не було у мене другої жадоби, як тільки почути хоч раз, що те серце радісно й вільно бється на моєму; зрозумів-би ти тоді, Гюбето, через що я хочу спокутувати своє минуле, обмити на собі численні плями й повернути на добру славу ту ганебну, кріваву славу, яку Італія привязала до мого імени?
ГЮБЕТА. Боже мій, пані! в яку пустелю зайшли ви сьогодня.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Не смійся. Уже давно я думаю так, хоч і не кажу тобі. Коли попадеш у вир злочину, то вже не можеш спинитись по своїй волі. Два янголи змагаються в моїй душі: добрий і злий; але мені здається, що добрий переможе нарешті.
ГЮБЕТА. Тоді, — Te Deum laudamus, magnificat anima mea Dominum! — Ви знаєте, я більше
