Сторінка:Гюґо В. Люкреція Борджія (Відень, 1920).pdf/13

скрізь горіючу яркість, можливо болючі дисонанси, вбивчі конфлікти й жорстокі противенства. Грізні, непримиримі як смерть і життя контрасти — такі ж знаменні для його драматичного малюнку, як і Протеєві, нечувані, необчислені ніким, раптові зміни драматичної ситуації. Тому драма Гюґа виявляє в порівнянні з клясичною траґедією безумовну перевагу бурхливо динамічного первня. Перевагу моменту широкого, зовнішнього життя над статичним моментом глибоко внутрішнього життя у клясиків. Гюґо не може придержуватися ні єдности часу, ні єдности простору, бо божевільно жагучий рух великого життя — це одно зі знамен його драми. Траґедія Люкреції Й Дженара розграється між Ферарою й Венецією, на овиді що-раз то нових яв, що-раз то нових людей і нових фаз дійства, хоч це доказана річ, що Люкреція у Венеції не була ніколи. Гостро яркому кольоритові поодиноких — по змозі видатно гуртових сцен (Гюґо зазначує краски одінь і обстанови) — відповідають гостро яркі анекдотичні моменти, які в знаменитий хоч дуже пересадний спосіб характеризують і півсфантазоване середовище і вимріяного здебільшого героя. Таким майстерним приміненням анекдоти є нпр. 2. і 5. ява першої дії, або 2. ява другої дії. Правда, — введення такого ярко анекдотичного елєменту виключає з одної сторони історичну вірність, а з другої психольоґічну