ГЮБЕТА. Пісню, панове! Я заспіваю вам пісню до чарки, яка варта більшого за сонети маркіза Олоферно. Божуся славним черепом мого батька, що то не я склав ту пісню, бо я не поет і не маю хисту примусити битися носами дві рими на кінці кожної думки. Ось моя пісня. Вона звертається до святого Отця, райського розпорядчика, й висловлює ту правдиву думку, що божий рай належить пяницям.
ДЖЕПО (тихо до Мафіо). Він зовсім пяний.
УСІ (крім Дженаро). Пісню, пісню!
ГЮБЕТА (співає).
|
Святий Петре, одчиняй! |
УСІ (хором, крім Дженаро). Gloria Domino!
ГЮБЕТА.
|
Всі пяниці пють без ліку, |
УСІ (хором). Gloria Domino! (Вони цокають келихами й голосно регочуться. Раптом чутно сумний спів десь у глибині.)
ГОЛОСИ (з-окола). Sanctum et terribile nomen eius. Initium sapientiae timor Domini.
ДЖЕПО (регочеться). Слухайте, панове! — Поки ми тут співаємо, там лунає одправа.
