Іде борвій весни
В стежках в наготі,
Дивні є речі-сни
В його витті.
Він там колихнувсь,
Де плач тремтів,
Волоссям вгорнувсь,
Що в льоті розплів.
Струснув він додолу
Квітки акацій
І в тіло вдув холод,
В живе-гаряче.
До посміхнених
Уст він приліг,
М'які і проснені
Ниви пробіг.
Він флейтом прослизся,
Мов хлипання клич,
При сонній пронісся
Заграві в ніч…
Німий влетів він
В світлиці в шептанні
Й лямпадку згасив він
У нахилянні.
Іде борвій весни
В стежках в наготі,
Дивні є речі-сни
В його витті.
Крізь стежини
Голі, в просонні,
Вітер гонить
Зблідлі тіні
