ОСь лямпи блеск мені знов перед очі
Кладе цей склад, де мертвий тільки хлам,
Що я крізь нього вкрастись ждав на змогу
У те життя, як вимріяний храм,
Хоч і не стрів шляху, що вів до нього.
До ніг твоїх слоневокісних в ранах,
Розп'ятий, припадали часто люди,
Те чудотворне полум'я, кохане,
Благаючи зіслати їм у груди. |
Як замість жару ж відчували лід —
Їх мучив жаль, вбивав їх жах і стид.
Джйокондо, ти, що твого тіла глузд
Зорить на мене з тла чудових тонів,
І солод, терпкість, загадковість уст
І велич віч сонливих, велич скронів:
Життя не більше ти мені відкрила,
Як ним тебе надихать була в мене сила!
Ви, кубки, що до вас на холод стін
Чимало падало устами,
Старі лютні, що вашими піснями
Втішалось серце в болі самотин,
О, що б я дав щоб я на чару лоні
Відчув, що я у вашому полоні!
Ви, дерев'яні й бляшані щити,
Лячні картини, повні форм світи,
Ви, черепахи, грипи, фавни,
Янголи, птиці й злоті сплети жнива,
Запаморочливі й жахливі дива —
Та ж я колись вас відчував,
Вас, що повстали з примх живих і славних,
Що виплили із моря дужих лав,
І формі у полон, як риба в невід, впали.
Даром я йшов за вами, що зв'язали
Мене з собою своїм чаром, надаремне:
А поки ваші вередливі душі
Я вспів проникнуть, як маски — то темне
Життя моє ставало, серце й світ,
І роєм ви мене хватали в кліть,
Зжираючи — ви, гарпії жорстокі, —
Всі парості зелені круг джерел глибоких...
