законодавство й суд. Король через свого ґубернатора (котрого іменує за порозуміннєм з кольонїєю) виконує тільки деякі права, на практиці зведені до дуже малих розмірів.
Таким чином автономія має в сучасній практиці ріжні відтїнки, ріжні варіянти, від розширеної самоуправи до повної сливе державности. Теоретичною ріжницею між простою самоуправою і автономією уважаєть ся се, що самоуправа, мовляв, порядкує місцеві справи з поручення центральної власти, а автономія має своє власне право, конституційне, чи то на основі договору з центральною властю, чи то з надання, але такого, якого вже не можна взяти назад односторонньою волею центральної власти. Напр. автономія Хорватії в угорській державі забезпечена конституцією, яка не може бути змінена инакше, як за згодою угорського парляменту й хорватського сойму.
З другого кінця повнота самопорядкування, зведена до як найменших розмірів залежність від корони (центральної власти), непохитне забезпеченнє від усяких втручань і обмежень самопорядкування автономної країни надають сїй автономній країнї уже характер сливе держави. Нелегко буває установити ріжницю між широкою
автономією і державним характером такої країни, яка має всю повноту самостійного самопорядкування. Нераз буває, що там, де одні знавцї бачать тільки провінцію з широкою автономією, инші добачають з неменшим правом державу, несуверенну, залежну. Напр. такі спори вели ся про Україну, чи вона перед скасуваннєм гетьманства була несуверенною державою, чи автономною провінцією російської держави, і так само про Фінляндію. Тільки в федеративних державах нема такої непевности: там кождий автономний член федерації являєть ся державою, тільки невповнї самостійною, несуверенною.
