лекшого усвідомлення в ріжницях більшої або меншої участи громадянства в порядкуванню своїх справ.
При повнім централїзмі, докладно видержанім, всїм порядкує центральне правительство через своїх урядників, які мають тїсний круг дїяльности, щільно обмежений розпорядками правительства, та в усім, що виходить поза сї розпорядки, мусять звертати ся до центрального правительства. Децентралїзація також може бути чисто уряднича (бюрократична), коли центральне правительство розширяє права своїх урядників, намісників чи ґубернаторів, поручав їм порядкувати справами, не питаючи ся розпорядків центрального уряду або загальних порядків держави. Так буває, коли якась область має свої великі відміни від инших країв держави, далеко від центра, — так було напр. на Кавказї, де намісники мали широкий круг повновласти в управі, але управа мала характер чисто урядничий (бюрократичний) і громадському самопорядкуванню лишено дуже мало місця. А буває й так, що адмінїстративна децентралїзація сполучаєть ся з більш-менш розвиненим самоврядуваннєм, і тодї така децентралїзація, широко розвинена, становить перехід до краєвої автономії.
Самоуправа чи самоврядуваннє — коли громадянство через вибраних людей (депутатів, гласних, совітників), зорганізованих в радах і виконавчих комітетах, з певними виборі і ими виконавцями, комісарами й суддями порядкує свої економічні, культурні, адмінїстраційні чи судові справи, — може бути вузшою і ширшою, більше й менше демократичною. Як приклад недемократичного (цензового) самопорядкування, вузького щодо своєї дїяльности та в нїй ще дуже обмеженого контролею і впливами адміністрації, може служити старе земство й городська самоуправа в Росії. Мало що належало до них і всі ухвали їх у тих справах підлягали контролї адміністрації, що могла касувати всякі ухвали земські чи городські, відсувати й не затверджувати вибраних виконавців, їх ухвали і т. ин.
