стислава, що здобувши Тмуторокань згинув в 1065 році від отруї. Ростиславичі, як князі-ізгої, рішили добути силою те, чого їм не дало право. Наймолодший з них Рурик опанував 1086 р. землі Перемиську й Теребовельську, молодші Володар і Василько кинулися на Волинь, але безуспішно. По смерти Рурика в 1092 р. поділилися оставші брати його землями — Володареві припав Перемишль, Василькові — Теребовля. На княжому соймі в Любичі в 1097 р. затверджено заняті землі за Ростиславичами.
Одначе воєнні успіхи і горді державницькі замисли князя Василька наповнили завистю серце володимирського князя, недавнього ще ізгоя Давида Ігоревича. Йдучи за підшептами своїх заушників-бояр Турака, Лазаря і Василя, Давид оклеветав Василька перед великим князем київським Святополком, який покликав Василька до себе. Не почуваючи за собою вини, Василько приїхав, але тут вхопив його Давид, кинув у тюрму в Звенигороді, де його осліплено. Страшний цей злочин викликав обурення цілої Руси. На чолі обурених князів став переяславський князь Володимир Мономах, який рушив на Святополка. Київський великий князь оправдувався як міг, звалив усю вину на Давида, згодився навіть покарати останнього, одначе з виконанням обіцянки не спішився. Тимчасом Давид хотів погодитись з осліпленим Васильком. Повертав йому волю, відступив частину волинського князівства, але гордий Василько, що чув за собою оборонну руку князів під проводом Мономаха і брата свого Володара, не пішов на угоду з злочинцем. Вкінці Давид притиснутий військами Володара в Буську, був примушений випустити Василька з тюрми. Осліплений князь вернув до Теробовлі, тут зібрав
