вується кількасот кремяних ножів, найдених на північ від згаданих могил. Чимало предметів доісторичного походження найдено і поблизу василіянського монастиря, на склоні глибокого яру, вижолобленого в грубій верстві „допотопної“ глини. Найдено там м. и. багато кремяних ножів, дрібних кільцят і великих кораликів з каміння й глини, кістяних голок і безліч черепків глиняної посуди. Тут найдено теж чимало попільниць, з яких частина опинилася в збірці д-ра Ольпінського в Теребовлі та музею Дідушицьких у Львові. Теребовельські нахідки єднаються з такими ж в инших місцевостях Поділля, а в першу чергу з нахідками в славній печері Більча Золотого над Серетом, де в парі з безліччу глиняних виробів, кремяного, кістяного та рогового знаряддя найдено й людські кістяки. Нахідки ці переносять нас в часи „новокамяної“ епохи, віддалені від Різдва Христового на яких півтори тисячі літ і виказують, що тоді замешкувало наше Поділля розумне й розвинуте культурно племя, яке займалося хліборобством, годівлею домашніх звірят та гончарством, мешкало в вигідних глиняних ліпянках, та мало вироблений реліґійний світогляд. Відкриття, доконані в грецьких містах Малої Азії, дозволяють на звязання культури, замешкуючих наше Поділля племен з первопочинами грецької культури, яка почалася на землях зрошених доріччам Дніпра й Дністра.
На історичну арену виступає Теребовля як добре укріплений і зорґанізований город в 1097 р. по Христі, коли то український літописець Нестор записує приділення її владі князя Василька Ростиславича, правнука Ярослава Мудрого.
Князь Василько був одним з трьох синів покривдженого при поділі руських земель кн. Ро-
