можливості впорядкувати цей правопис, ми й зважуємося випустити свій словничок, цю на Російській Україні першу спробу підручника по нашій рідній ортографії.
Зладжуючи свій словничок, ми користувалися словниками Б. Грінченка („Словарь української мови“ в 4 т., Київ), Є. Желехівського („Малоруськонімецький словар“. Львів, 1886 р.), Є. Тимченка (Русско-малороссійскій словарь“, Кіевъ, 1897), Уманця і Спілки (Словарь русско-галицкій“. Вѣна, 1896), В. Дубровського („Українсько-російський словник, видання друге, Київ, 1914), Словариком“ В. Доманицького (Київ, 1906 р.), „Руською правописсю зі словарцем“ (Львів, 1904), граматиками Є. Тимченка, С. Смаль-Стоцького і Гартнера (Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache“. Wien. 1913), О. Огоновського („Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache“. Lemberg, 1880), А. Кримського („Украинская грамматика“), П. Залозного („Коротка граматика української мови“, видання друге, Київ, 1912) і иншими. Брали ми також матеріял для свого словничка з творів нашого красного письменства та з сучасної нашої преси.
Г. Голоскевич.
Петроград.
1914. Травень.
Для ознайомлення з справою українського правопису дивись такі головніші праці та статті: 1) О. Огоновський. „Исторія литератури рускои“. Ч. II, від. І. Львів. 1889. Стор. 140—156. [Пытанє азбучне й правописне]. Ч. IV. Стор. 22-23. 2) М. Драгоманов. „Листи до Ів. Франка і инших. 1887-1895“.
VIII
