Сторінка:Голоскевич Г. Український правописний словничок (1922).djvu/7

Ця сторінка вичитана

писав є з неподвоєною попередньою приголосною: весілє, житє, корінє; б) заіменник ся при дієсловах писав окремо: бояти ся, годило ся, належить ся.

Цей правопис П. Куліша з змінами Є. Желехівського, прозваний желехівкою, запанував у Галичині та на Буковині як в школі й пресі, так і взагалі в літературі. Він згодом усе більше вироблявся в подробицях і нарешті був більш-менш скодифікований у книжці „Руська правопись зі словарцем“ (Львів, 1904).

У нас, на Російській Україні, після заборони в 1876 р. українського слова та правопису, в тих небагатьох наших виданнях, що пропускала цензура, мусіли вживати російського правопису, який українці прозвали ярижкою [від єр(ъ), єри(ы)]. Тільки починаючи з року 1905-го, коли в Pociї настали вільніші часи, всі наші видавці знову звернулись до кулішівки, але вона в нас набірає деяких своїх особливих ознак, що їми різниться від желехівки. Головніші з тих ознак такі: 1) ї пишуть тільки там, де і вимовляємо як йі: їхати, їсти, мої, своїх, але — тіло, літо, сіно і т. д.; 2) сполучення губних з м'якими голосними пишуть з протинкою (апострофом) або з ь: б'я, п'я, м'я, в'я, б'ю, б'є, і т. д.; або бья, пья, мья, вья, бью, бьє, пьє і т. д.; 3) у речівниках середн. р. пишуть я з подвоєною попередньою приголосною: весілля, оповідання, життя і т. д.; заіменник ся при дієсловах пишуть укупі з ними: дивитися, пишалася, боїться і т. д.

Що до правописних подробиць, то ця кулішівка Російської України не має ще цілковитої єдности та одностайности. Беручи це на увагу і бажаючи по

VII