Сторінка:Голоскевич Г. Український правописний словничок (1922).djvu/5

Ця сторінка вичитана
Передмова до першого видання.

У цьому словничкові ми вживаємо того правопису, що його в загальних рисах утворив ще в середині минулого віку (року 1856-го) наш відомий вчений та письменник П. Куліш; від нього цей правопис і назву має кулішівка. Правопис П. Куліша грунтується головним чином на фонетиці, а також і на етимології загально-української літературної мови.

Головна ознака правопису П. Куліша в тому, що він писав и, і там, де в українській мові маємо звуки и, і, цеб-то П. Куліш писав и на місці давніх ы, и: синъынъ), лисиця (лисиця), a і — на місці давніх ѣ, о, е, и (і), коли замісць їх чути і: дідъѣдъ), іхавъ (ѣхалъ), дімъомъ), шість (шесть), синовіынови), іхъ (ихъ), своіхъ (своихъ), синій (синій) і т. д.

Другорядні ознаки правопису П. Куліша такі: 1) літерою ё він означав йо, йе: ёму, народнёго, моё; замісць літери є писав е і тільки після приголосних є: віе, гуляе, думаешъ, здоровье; коріннє, щастє, третє; 2) задержав знак ъ: світь, въ мові, пъявка; 3) сполучення губних з м'якими голосними писав з ъ, а иноді і без ъ: объявитця, пъяницю, здоровъям, бъютця, пъе, здоровъе, а також пять, пятака, розвязувавъ; 4) подекуди писав фонетично й приголосні, наприклад: подивисся замісць подивишся,

V