Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/9

Цю сторінку схвалено

ности — що сьогодня він поляк, завтра москаль, а після завтра завоюють його турки, він стане турком, китайцем, чим угодно, аби не бути самим собою — се не проходить дурно для душі. Ні окремої людини ні тим більше великої групи людей. Страчуючи національність, чоловік тратить Бога в собі, тратить якийсь вищого типу регулятор, котрий досі направляв його діяльність. Колись турки набірали на Вкраїні маленьких дітей і вирощували їх потім у спецьяльних школах, прививаючи їм мусульманство. І не було лютіших ворогів християнства як отсі „яничари“. Від правдивого турка можна було відхреститися, відмолитися, відкупитися — від яничара ніколи. От се яничарство і єсть якийсь непреложний психольогічний закон. Хто зрадив своїй національности, той утратив якусь внутрішню спайку і від нього можна ждати усякої гидоти. Хто був найбільшим виразителем „істінно рускіх інтересов“? Не правдиві росийські люди, а як раз люди, що втратили свою національність — Крушевани, Пурішкевичі і т. и. Хто буде найбрутальнішим гонителем усього українського? Не правдивий росиянин, а як раз змосковщений українець, людина, що втратила свою національність. І от коли сей процес деморалізациї відбувається на широку скалю, захоплює сотні й тисячі людей, стає явищем масовим — тяжко буває жити в такій суспільности. Людина, котра продала свій нарід — продасть і все що угодно.

Так от як раз 18-й вік і був епохою такої масової деморалізациї. Вилізти „в люди“ — от задача. А за яку ціну — не все одно? І продавали свій нарід, своїх дітей, самих себе. За право стати „русским дворянином“ продавали будуче своєї нациї; замісць того щоб стати ближче до народу — тікали від нього. Не стало нациї — стали кляси.