Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/81

Ця сторінка вичитана

що ж коли світ від усього серця свого возлюбив пекельну дочку, оту трудність і гіркість, а Божу благодать возненавидів, хоч вона й каже: „Прийдіть до мене — і я заспокою вас“; „скільки разів хотів я зібрати вас, дітей своїх — а ви не сходилися“; „Ходите в полуміні вогню вашого за те, що сами собі його роспалили“; „покарає тебе відступлення твоє й злість твоя“. У бідах світу винен не Бог, бо він отверзає двері й обійма батьківські, але виною в тім сам світ із волею своєю.

Воля — ти несите пекло,
Все ти поїдаєш і все затроюєш,
День і ніч зіваєш щелепами,
Ковтаючи усіх без розбору.
Але хто зуміє заколоти сього змія —
Той знищить усе пекло.

Отже не бреши на ворота одкриті. Не вони повинні в малому числі спасаємих, а воля. Ах, проклята воле! Се тільки ти, як лев з огради своєї, перегорожуєш світові шлях до блаженного кінця життя.

Даймон. А хто ж се може уторувати шлях до того блаженного кінця?

Варсава. Усякий, хто захоче. А хоче той, хто возлюбив Бога. Ся нова любов нищить стару, котра помаленьку переходить у нову волю і в нове серце.


XVI.

(З твору „Потоп зміїн“).

Двоє прийшли до храму Соломонового: один сліпий, а другий зрящий. Сліпий водив очима то туди то сюди, але нічого не бачив. А зрящий, бачучи чудову живопись, що представляла людей, звірів, птиць, гори, ріки, ліси, поля, квітки, сонце, зірки й дорогоцінне каміння, вельми радів, а особ-