блукання по безчисленних та ріжнородних книгах, без міри, без розбору, без пристані. Хворому хочеться й того й того, а здоровий одним чим ситий. З'їж одно що із смаком — і досить. Нема нічого вреднішого, як ріжне та ще й без міри. Пітагор, розжувавши один трикутник, скільки наситився. Давид, роскусивши одну стінку ковчега, скільки просвітився — аж скакав від радости. Отже розжуй і ти одну преславну славу — і відкриється тобі вхід і вихід до багатьох обителів Божого сього лябіринту.
Людину повну не всякий знає — а власне треба, щоби з твоєї купи гною блеснув дьямант, щоби від піщаної твоєї гори відкотився отой краєугольний камінь. Щоби на болоті й грязі твого трупа виросла трава, яка дає насіння по роду божественному; щоб польові й дубравні крини та благовонні брості вийшли з землі твоєї. Оце й означає — другий раз родитися, тоб-то знайти в собі те, про що ти раніше тільки чув глухо, без усякого смаку, а на серці воно тобі не сходило; що ти не хотів його, не думав о тім, а як що й думав, то думка твоя похожа була на беззубу дитину, яка вертить у роті найкращий оріх із соломонового саду, але вгризти не може. І тільки той, кому прийшов час роскусити самого себе — знайде в собі ненадійно золото. Тоді серце робиться доброю нивою, а плоть — як поле квітками наповняється.
Отже біблійне сотворення людини — се і єсть друге рождення. Воно буває не тоді як содомська людина з плоті й крові, наче горщик із бренія та грязі твориться, зліплюється, образується, стоїть, ходить, сидить, розмахує, очі й вуха й ніздрі має, ворушиться й красується як малпа, мудрствує як идол, мацає як кріт, лапає як безокий, гордиться як безумний, міниться як місяць, непокоїться як