ває на горбочку коло потока на травиці зеленій, пищу їсть просту, спить солодко і Божі сни бачить. Рано встане свіжий, повний надії; день його — вік його, і за тисячу літ нечестивих не продасть вік одного свого дня. У світі він найбідніший, а у Бога — найбогатший, бо возлюбив путь і славу Божу. Ногами ходить він по землі, а серце його на небесі.
Се єсть шлях царський, верховний, горній. Ним пішли Енох, Ілля, Авакум, Пилип; ним пішов Абрам на гору принести в жертву Ісака і взяв від Бога печать віри. Ним ішов Моісей на гору, ним шествує весь Ізраіль до землі обітованної. Сим же шляхом зійшов на Сіон Давид; і Христос у пустиню побідити сатану; і апостоли йшли на гору Галилейську бачити світло Воскресенія. Радісний сей шлях, але порожній; порожній, але радісний, і без нього нема спасення. Порожній же він, бо тільки людям вибраним одкривається.
Ятір — се сітка така риболовна, зроблена по образу чрева: широка при вході, тісна при виході. Он тим шляхом іде сребролюбець. Господи — як же ж він обвішаний мішками, торбами, кошелями, гаманцями! Ледве сунеться, мов навантажений верблюд. Кождий ступінь йому мука, але він сього не хоче чути та ще й підбадьорює себе піснею:
Нехай я буду поганий — аби був богатий. |