ся, чого нема, тільки те гарне, що минуло, тільки те завидне, що далеке; там тільки гарно, де мене нема, і тоді тільки гарно, коли мене там нема. Хворому всяка їжа гірка, всяка услуга противна, а постіль тверда. Жити не може і вмерти не хоче. Млость, кажуть лікарі, початок всіх хвороб тілесних. Так само душевне незадоволення — се двері до всіх сердечних пристрастей і внутрішніх бурь. Не бачимо воздуху, що пінить море; не бачимо й скуки, що хвилює душу. Ми її не бачимо — а вона нас мучить. Бо се єсть дух мучительний; літає він всюда, сідає на позолочених дахах, проникає у світлі чертоги, сідає на престоли рядом із сильними, нападає на воїнський стан, подогоняє кораблі, знаходить тебе в далеких странах, в глибокій пустині. Звідси усіх страшних діл начало і всіх самоубійств. Отак невидиме стає сильнішим видимого, і від невидного залежить видне.
Трудно, кажуть, пізнати свою природу. А чужу то й ще трудніше. Але землеміри по тіні можуть опреділити висоту дзвіниці — отже і всяка инша тайна має свою тінь. Дивись: коли хлопчик робить собі маленьке ярмо і кладе його на щеня, на котика — чи не є се тінь хліборобської в нім душі і чи не позив се до хліборобства? А коли він одягає шаблю — чи не охота се до воїнства? Коли переймає божественні пісні, любить заглядати в священні книги — чи не показує се таємну искру природи, що зове його до діл богословських? Отже й бачимо в усім тім невидиму силу.
Бог подібен до богатого фонтана, що наповняє ріжні сосуди по їх вмістимости. А над фонтаном напис: нерівна усім рівність. І ллються з ріж-