Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/47

Цю сторінку схвалено
***

Тіло наше само нічого не може, ним роспоряжається мисль: вона розсуждає, радить, опреділяє, велить, а тіло тільки як приборкана скотина або як хвіст волочеться за думкою. Значить головне в нас — то єсть думка.

Але й земля липка дуже; нескоро можна вирватися з плотської думки, бо вона ж родиться в плотському нашому життю, по землі повзає, плоті бажає. Та Господь знайшов мудрого проти мудрого, змія на змія, сімья проти сімени, землю проти землі, рай на місце пекла, живе замісць мертвого, правду свою на місце брехні. Віра — от се єсть істинне око, яким, минаючи видимість, бачити можна істинну людину.

***

Як на картині видимі краски сами по собі ніщо, тільки грязь, а головне — той рисунок, що вони дають, так і в людині. Та не тільки в людині, а і в звірях, і в деревах, і в травах. Дух все виліпляє, дух і держить. Але ми почитаємо в тілі тільки прах, а мислію вище не підіймаємося, не думаємо, що то ж Бог битіє усьому. Він у дереві істинне дерево, в траві трава, в музиці музика. Бо Господь, і Дух, і Бог — се одно. Він дивнеє в усім і нове в усім робить сам собою, і істина Його в усім во віки пребуває. А решта — то тільки зовнішність, тільки тінь Його, пьята Його, підніжжа Його і ветха риза.

***

По великих садах роблять часом здоровенні клітки, обволікають їх залізними сітками, і багато птичок безперестанно в середині там колотяться, то в один то в другий бік бьються, але ніде про-