Бог називався — Розум всесвітній, Натура, Буття всіх річей, Вічність, Час, Доля, Необхідність, Фортуна, і т. и. А у християн найчастіші йому імена — Дух, Господь, Царь, Отець, Розум, Істина. І два послідніх імени — се найкращі имена.
І тепер мало хто розуміє Бога; тож недивно, що і у древніх часто помилялися і Богом вважали якусь річ. Але в чім усі віки і всі народи сходилися завжди, се в тім, що істнує таємна якась усім володіюча сила. Часом буває, що чоловік лакея візьме за пана, але завжди знає, що над лакеєм є пан, хоч його, може, ніколи і в вічі не бачив.
Бог дав нам усе. Але нічим так не обдарував нас, як давши нам вищу свою Премудрість. Се душа, користь і краса наша, без неї усе мертве і гнусне. Коли яка родина, місто, держава засновуються на премудрости — стають вони раєм, небом, домом Божим. Коли одна людина на премудрости будує життя своє — буває в ній страх Божий, святиня, благочестя.
Приходимо ми на світ усі без премудрости, але для неї. Хто до неї ближчий, той має більше благородности і чує незрозуміле блаженство. Вона — се лице Бога, яке, напечатуючися в душі нашій, з диких звірей робить нас людьми. А коли вже вона вселилася в серце, то там розцвітає непорочність, як би який райський дух. Вона відріжняє нас від звірюки милосердям і справедливістю, а від скотини повздержанням і розумом. Маючи в собі премудрість, серце наше робиться чистим жерелом благодіянь, що несказано веселять душу; отоді ми буваємо істинними людьми й по душі й по тілу.
Завжди люди намічали її ознаками, і вона, наче принц який, мала свої портрети, герби, печаті. Її, наприклад, знак був — змій завішений на колу перед жидами. Її герб — голуб з масличною гилкою в дзьобику. Являлася вона і в образі льва та вівці,