і не зразу, а поволеньки. Погряз ти в торговлі своїй, у суєті своїй, у всіх твоїх ділах; забув ти про Бога, тоб-то про правду, добро, справедливість, чистоту. А от згадай. Хоч на хвилиночку. Хоч у чім-небудь малім. От хочеться тобі більший бариш узяти, а сам бачиш, що з бідного береш — так не візьми, уступи, нехай і твоє раз пропаде. А уступивши, заглянь сам собі в душу — як вона говорить? Чи достаточно ти вже пошанував свого Бога чи ні. Як що там, у середині, ніщо тебе не гризе — роби своє діло далі. Мовчить твоя совість, не докоряє тобі нічим — значить правильна твоя дорога, твоє щастя. Ну, тільки ж як ти сам себе хочеш одурити, так то вже брешеш — не обманеш. А як все ж таки захочеш обманювати, то не буде твоя душа спокійною і все одно не знайдеш ти щастя. Та не знайдуть щастя й твої діти, бо мабуть житиметься людям не тоді краще, коли вони більше грошей матимуть, а коли стануть більше людьми, а не звірями. А коли ж вони й стануть, як що ми того не зачнемо з себе самих та з своїх дітей? Отже, значить, щастя й собі й дітям, а з того й взагалі по всьому світу добудемо не тоді, як дбатимемо тільки аби більше грошей було і у мене і у моїх дітей, а як дбатимемо про що инше.
Так от про те й говорить Сковорода. Він хоче, щоб людина була щасливою, а для того каже — ну, попробуй, хоч трошки, хоч скільки можеш зробити по своїй правді, зробити не для плоті тілько, а й для душі щось, бо тож неправда, що твоя душа в тебе спокійна. Заспокой же її, скільки можеш, а тоді побачиш, що краще тобі стане, радісніше, почуєш себе хоч трошки щасливішим.
І от в тім, у таких дрібних на зверхній погляд річах і полягає практична вартість фільософії Сковороди. Його книжки — се не тільки матерьял для читання, а й практичний підручник того, як легко