наука, для котрої Сковорода працював у свій час, не пеклується про своїх робітників?“
Просте, але щире се слово простої людини розбудило й „науку“ нарешті. Статистичний Комітет постановив відкрити підписку для опоряження могили, але нічого з того не вийшло. Хтось, правда, поставив деревьяну ограду коло каміня, але се, мабуть, була не „наука“. І тільки в 1894 році з нагоди 100-літної річниці з дня смерти „наука“ справді взялася за діло: на могилі була поставлена залізна огорожа, яка стоїть оце й до нині; а також були видані (не всі) твори Сковороди (7-й том „Сборника Историко-Филологическаго Общества при Харьковскомъ Университетѣ“), з котрих уривки (а також і з творів, виданих Бонч-Бруєвичем) от містимо і в сій книжці. Містимо їх в перекладі на українську мову, бо хоч Ковалинський і писав, що — „какъ онъ (Сковорода) писалъ для своей стороны, то и употреблялъ иногда малороссійскія нарѣчія и правописаніе, употребляемое въ произношеніи малороссійскомъ[1]. Онъ любилъ всегда природный языкъ свой и рѣдко принуждалъ себя изъясняться на иностранномъ“ — та все ж твори Сковороди написані не по-українськи, а тільки часом з українськими словами.
На закінчення — два слова відносно того, що ми найдемо в тих уривках. Не один може прочитавши трошки скаже: „Е, що там такого? Ми се і в церкві чуємо, і кожний піп нам те роскаже. Се такі істини, що їх і малі люди носять і то носять в одному мішку з релігією“. І, маючи де-яку
- ↑ Дійсно: у Сковороди дуже часто бачимо і там, де воно пишеться по-украінськи, також и на місці московського ы; дуже часто треба ѣ читати за і, як воно й завжди читалося, поки під московським впливом не зробилося з нього иншого звука. Буква е здебільшого звучить у Сковороди так, як і повинна, і не має спільности з московським мягким.