Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/25

Се вже було не в брів, а прямо в око усім архиреям та крутопопам — і вони загули, як потрівожені чмелі. А Сковорода прочитав і другу лєкцию (уривки і з першої і з другої ви знайдете у сій книжці; потім він написав конспект дальших своїх лекций під назвою: „Двері вступні до християнської добронравности“) — то вже так і зовсім не подобалося святим отцям. Вони узяли сі лєкциї на зубок та як почали жувати та пережовувати, то виплюнули таке, що й купи не держалося. Вийшов у них Сковорода єретик страшенний, якому не то що вчити нікого неможна дозволити, а прямо хоч зараз його живцем пали. Ну, само собою, духовним звичаєм, пішов донос на Сковороду до епископа; епископ потребував собі рукопис курсу, прочитав і сильно того собі не вподобав. Він і раніше вже кривився на Сковороду, а тепер і зовсім. Предложено було Сковороді облишити своє навчання, і він так і зробив: кинув Колєгьюм — і се була послідня його проба піти звичайними людськими стежками. Тепер уже стезя його опреділилася перед ним твердо й ясно і він без вагання пішов по ній. Він уже тепер ніколи не буде ні учителем ні професором, не хоче брати бід своєї учености нічого такого, що помогало би йому, як то кажуть, улаштовуватися у життю. Ученість йому буде потрібною тільки для його душі та для того, щоби просвіщати непросвіщенних. Відтепер Сковорода не хоче мати ні свого кутка ні свого імущества, він буде странником на землі, буде віддаватися в волю Божу. Правда, ми знаємо тип „странників“ у нас на Вкраїні і се не зовсім і не завжди симпатичний тип; знаємо під одежою странників лінтяїв превеликих, що не хоче робити і, туманючи людей, думає легко прожить. Але невже не видно зразу ж великої ріжниці між тими странниками і сею високо освіченою людиною, яка могла би заживати усякої шаноби