Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/18

Цю сторінку схвалено

ство тягається з гаманцем по церкві, не минаючи й самого священника; по сусідству з храмом гостинниці і до них з вівтаря багато дверей веде, отже дух усяких мьясних страв проходить аж до самої святої трапези“.

І от під впливом тих думок безперестанних Сковорода рішає, що він не буде йти ні на одну із стежок світу, а создасть сам собі свою. Тепер він уже побідив самолюбство, яке йому шептало весь час: дивись, твої товариші по школі вже он які великі пани, а ти й досі ніщо. Він покорив у себе всі ті соблазни, які вели його на утерті шляхи світові й рішив, що піде по зовсім иншій стежці, по своїй власній. Яка вона була — побачимо згодом.

Тим часом молоде Томарченя підросло, треба було йому йти до инших наук, тож лєкциї Сковороди у Ковраю скінчилися. А саме під ту пору епископом білгородським був Іосаф Міткевич. Білгородські епископи відали тоді Харьковом, а значить і вищою духовною харьківською школою тодішньою — Колєгьюмом. І от Міткевич предложив Сковороді взяти місце учителя поезиї в тім Колєгьюмі. Сковорода згодився і в 1759 році переїхав до Харькова.

Харьківці побачили серед себе незвичайну людину. Новий учитель поезиї одягався якось по своєму, не їв мьяса й риби, а тільки рослинну їжу та й ту заживав увечері, по заході сонця. Спав не більше чотирьох годин на добу; усім був доволен, шанував однаково кождого й богатого і бідного, посіщав хворих, утішав нещасних, віддавав посліднє неімущому. Все те создавало доокола Сковороди якусь таку атмосферу, що люди не могли зоставатися рівнодушними: одні починали сильно любити Сковороду, а другі починали сильно ненавидіти.