До чого ж уся ота річ? До того, що високих фамілій люди не тільки в тяжбах, війнах, комерциях, будуваннях домів, художествах, але і в самім першім пункті, тоб-то в думках що дотичуть Бога, повинні знаходити Істину й стояти проти суєвірства. Се правда що куля земна без болотяних калюж, без мертвих озер, без гнилих низин бути не може — але в таких місцях нехай жаби та відповідні птиці поселяються, а соколи з орлами нехай возносяться високо в просторінь чистих небес. Так і благочестиве серце поміж висипаними могилами буйної безбожности та поміж болотами рабопристрасного суєвірства, не ухиляючися ні в право ні в ліво, нехай просто йде на гору Божу, в дім Бога Якового.
Правда, що Царь і Судія Ізраільский, а християнський Бог — се Біблія. Але сей Бог наш спочатку на жидівський, а потім і на християнський рід навів нещислимі й страшні розливи суєвірств. А з тих суєвірств родилися суперечки, секти, ворожнечі дивні, ручні й словесні війни, дитячі страхи й т. и. Немає жовчнішого й жестоковийнішого суєвірства і немає нічого дерзновеннійшого, як скаженість роспалена сліпим, але упертим жаром глупого повірья; і се особливо тоді коли ся єхидна, ставлючи дурні й нестаточні брехні вище милости й любови і позбавившися почуття чоловіколюбности, жене свого брата, дихає убійством, а думає, що сим служить Богу.
Сей семиголовий Дракон — Біблія, викидаючи хлябі гірких вод, усю кулю земну покрив суєвірством. Бо суєвірство — се не що инше, як безрозумне, але неначе-б то Богом дане й боронене розуміння. Суєвірові кажуть: „Та послухай же, приятелю — того ж бути не може, се противиться природі. Взагалі тут щось не так“. Але він скаче й з жовчу кричить: „Таки літали Іліїні коні! За часів