тину людям зоставляю? Бо прошу ж розсудити — звідки між народом стільки непорядку, замішання й безпокойства? Чи не звідти, що багато є таких, які не родилися до священства, а повлізали в ризи, тоб-то по пословиці, не будучи грибами полізли у кузуб? Звідти воно й виходить, що одних священство ублажило, а инших поробило окаянними. Звідси ж знов і те виходить, що й найнижча стать може бути причиною щастя, коли вона природна людині. Коли б гарно усяк свою ролю грав — звідки взялася би тоді така суєта в театрі? А от вона звідти і йде, що ролі граються неудачно, а неудачно тому, що незгідно з природою, отже і йому самому вредно і для суспільности некорисно. Багато було би добрих купців або хліборобів, як би вони не бралися за стать противну їх природі. А инший був би добрим стряпчим, коли б у чернецтво не встряв, у котрім один, борючися з природою, більше соблазну наробить, ніж пьять чесних загладити можуть.
От у чім моя думка й намір. Тому то я й радив завжди молодим людям питатися своєї природи, аби вони на театрі життя нашого могли держати благопристойність, доброму акторові приличну, аби кождий з них у своїй ролі удачно і без соблазну виступав і щоб хоч трохи зменшилися між народом скарги та ропот на Бога за свій стан. Я б і сам сьогодня ж кинув свій стан і взяв би инший коли б не чув, що клопітлива моя й мелянхолічна природа тільки до найнижчої приватної й самітної маски підходить, в котрій я, коли не зможу ні в чім милому рідному краю услужити, то бодай усіма силами старатися буду не принести вреда.
Є ще одна клевета важніша инших поговорів, власне: кажуть, що я осуждаю вживання мьяса й вина, а то є Маніхейська єресь, давно вже про-