Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/133

Ця сторінка вичитана

От тепер ми знайшли на біднім життя нашого морю спасенну пристань — радій зі мною, друже мій! Чи бачиш і чи віриш, що ми в попілі тілесного дому нашого знайшли скарб? Знайшли! Чого ж ти плачеш? Бо ти ж плачеш у тайностях серця свого. А не вогонь же хіба се? Не червак і скреготіння? Та нехай собі сучки рук і ніг наших старіються й щезають. Не бійся — усе сокриється у насінню Своему, звідкіля вийшло. От бачиш — і знайшли ми Авраамове насіння, оту надію й утіху нашу. Бачиш — правду сказано було Авраамові, що насіння його буде вічне. Як що хочеш належати до роду Авраамового — віруй, що насіння його вічне. Не його власне, а Боже, бо і сам Авраам і ми — прах тільки. Ото власне побачив Авраам і зрадів. І ми віруємо, радіємо й хвалимося: знаємо Людину! Вернулася вона в дім свій!

В тобі самому Божа Людина, не за морем. Але не шукай його у раба плоті, тоб-то у тіла. Плоть — ніщо. Прах і смерть, тьма, одежа, гнилизна. І чим далі від чертога царя відійдемо, тим чорніше зло й більша тьма. От тобі й самарянин, і постоялий двір, і рай, і пристань! Сюди з бурі узяв Він маловірного Петра. Тут став спокійно ковчег блаженного Ноя. Туди з Давидом летіти й спочивати.

І полени ж і спочинь! Не бійся — то недалечко. Одягни тільки думки твої в крила віри й любови Божої.


II.

(До того ж; 10-го мая 1779 р.).

Любезний благодітелю, Василю Михайловичу — Христос воскресе! Давай трохи побалакаємо.

Болієш, Лазаре? Болій, друже, болій. Але чуєш — болій тільки тілом, а до душі щоб не доторкнулася рука ворожа. Душа наша нехай в руці Божій зостанеться. Тіло на те й родилося, щоб боліти й