І, згадавши мудру науку діда,
Знов подався туди у ліс.
— „Здоров отче!“ — „А що ти за людина?“
„А хіба ж ти не памьятаєш, як я до тебе приходив?“
— „Ого як же ти змінився!“
— „Далися міні, отче, в знаки світові бурі“.
— „А по що ж у тебе затула на правім оці?“
— „Та се міні куля око вибила“.
— „А на лобі що то у тебе за яма?“
— „Рушницею тріснуло“. — „А що то за дві близни
На щоці?“ — „Та се я бився“…
— „Де? На фронті?“ — „Ні, в шиньку, під пьяну руку“…
— „Я бачу, у тебе й шматок носа приліплений“.
— „Се відрубав міні один француз“.
— „А по всій пиці чому мушки?“ — „Се короста“…
— „Мабуть теж французська, не проста.
Та щось-то ти, сину, й ходиш не так“.
— „Се — впав з коня й викрутив коліно,
А окрім того ще й лікарі лічили
Коли та хороба позмикала жили“.
— „А чого ж ти оце заплакав? Плач не поможе
Вже тепер“ — „О Боже мій Боже!
Ах поможи міні, отче святіший!“
— „Не можу тепер, сину любезніший.
Не слухав тоді моєї ради —
Проси ж тепер помочи від світа“.
