З цїлої моєї поїздки по Українї я віднїс одно загальне вражінє а іменно се:
Нинї більше чим колинебудь в нашій історії, Україна витворюєсь в одну національну й полїтично-державну цїлість; нинї Українцї, в числї сорок мілїонів серіозно думають лише про одну велику соборну Україну, а полїтичний світ зачинає глядїти на нас як на однодушний, з'єдинений народ, який стремить до збудованя одної великої держави, котрої полїтичні границї зачинають ся і кінчуть ся там, де зачинає і кінчить ся українська мова, себто від Сяну по Кавказ, від Угорської України і Чорного моря по ріку Припеть. Увесь український народ хоче, щоби полїтичні границї єго держави були рівнобіжними з єго етноґрафічними границями.
Отсей колєктивний постулят освячений кровію і свіжою традицією усего українського народа се, після моєї гадки, найбільший здобуток нашої геройської доби від 1914 до 1920 р.
ОСИП МЕҐАС.
Віннїпеґ, 15-го серпня, 1920 р.
