сїчових стрільцїв, української армії за часів Центральної Ради, Гетьманьщини, Директориї, Галицького українського правительства. Всї ті наші війська були наскрізь геройськими, вони жили, відчували до глибини душі і боролись за одну і ту саму святу ідею, одушевлялись одною і тою самою надїєю, а се: Визволеня України з під чужої влади і вибореня єї державної самостійности.
Український нарід переживає великі в своїх розмірах подїї і глибокі в своїх основах переміни. Йде важка і нерівна боротьба за долю і волю Рідного Краю. Всї ріки нашої Батьківщини счервонїли кровю найкрасших борцїв. У високих карпатських горах і в кавказських яругах відбиваєть ся відгомін бою. Стогне поорана кулями українська земля і серед глухої, могильної мовчанки бє піднебесні зводи крик розпуки катованого люду.
Двайцять лїт завчасно захопила нас в свій страшний вир велика сьвітова заверуха. Наш национальний орґанїзм не був єще так сильний, щоби оперти ся успішно у всїх ситуаціях нестримним ударам. Анї в Австриї, анї в Росиї не мали ми найменьшої спромоги насталити наші мязи, щоби в слушний час дати належний відпір насильникам, напасникам і грабіжникам. Заковані в міцні кайдани і звязані путами
