Цю сторінку схвалено
ГЕНШЕЛЬ.
Нїчого…
ГЕНШЛЕВА.
То засунь її.
Йде до нього та засуває шуфляду.
Хочеш збудити іще Берту?
Хвиля мовчаня.
ГЕНШЕЛЬ.
В понедїлок він йде вже. Лишимо ся самі.
ГЕНШЛЕВА.
Хто йде в понедїлок?
ГЕНШЕЛЬ.
А Зібенгар. Хто знає, як то буде з новим.
ГЕНШЛЕВА.
Новий богач, — не буде ссати тебе.
ГЕНШЕЛЬ.
Ганно, одно з нас мусить уступити! З нас обоїх. Так, так. Не диви ся так на мене. Одно з нас, не інакше.
ГЕНШЛЕВА.
Я маю забирати ся? — Хочеш мене пр гнати геть?
ГЕНШЕЛЬ.
Покажеть ся ще, хто мусить забирати ся. Може я, а може ти. — Як би я забрав ся… знаю добре, що ти не будеш журити ся сим. Даєш собі раду з фірманкою як і хлоп. — Але як кажу: не про се йде.
