Геншель, я не погорджував вами нїколи. Ви наскрізь чесна людина, не вговорюйте в себе нїяких дурниць. Судьба пробує нераз чоловіка. Але треба її знести, хоч то не так легко. Ви захорували, але ви все таки лишили ся чесним чоловіком; за се я кладу руку в огонь.
Най буде се й правда, пане Зібенгар. — Добре, говорім про що иньшого. Не ваша тут вина, я говорив все так. Шурин? Ну, його не можу осудити також. Знає він, бачить ся, відки дізнав ся про се. Вона десь ходить по людях та розказує неодному. Вона є всюди — раз тут раз там. У брата мусїла бути також.
Хто мав би ходити по людях? Нїхто про се не думає. Про цїлу ту історию люди давно вже забули.
Се лишить ся вже на минї, хоч би там крутити не знати як. Знає вона вже як забрати ся до дїла. Вона є всюди, вона вговорить се у кождого. А хочби люди і замовчали та не кусали мене зі всїх боків як собаки: га, — се вже не поможе, се лишить ся вже на минї.
Геншель, ми не уступимо ся скорше, аж вибєте собі се з голови. Мусите успокоїти ся цїлком.
