Сторінка:Гауптман Ґергарт. Візник Геншель. 1899.pdf/133

Цю сторінку схвалено

програв. — — — Бачите: Тепер вона не може найти спокою.

ЗІБЕНГАР 

Ви говорите про свою небішку жінку?

ГЕНШЕЛЬ.

Ба що-ж, про неї саму говорю. — Вона не може найти спокою в гробі. Вона приходить та вертаєть ся і все не має спокою. — — — Чищу конї, то й вона стоїть там. — Беру сито зі скринї з вівсом і бачу, як вона сидить за дверми. — Хочу йти до ліжка в коморі, а вона лежить у ньому та дивить ся на мене. — Вона перевісила мінї годинник, вона пукає до стїни, вона шкробає по вікнї. Вона кладе мінї палець на груди, а я душу ся, не можу віддихати. Нї, нї, я знаю се. Такі річи мусить чоловік пережити, заки зрозуміє їх. Сього не можна розказати. Я вже пережив їх щось, можете мінї повірити.

Хвиля мовчаня.
ЗІБЕНГАР.

Геншель, крайне моє слово. Зберіть всї свої сили до купи; станьте відразу на обі ноги. Йдїть до лїкаря та порадьте ся його. Подумайте собі: »Я хорий, я дуже хорий«, але проженїть геть сю мару. Се уяви мізку, се привиди.

ГЕНШЕЛЬ.

Так говорили ви також і тодї. Се, або щось подібного говорили ви.