Цю сторінку схвалено
Треба було уважати лїпше. Чорт не спить! Бо я йшов все лише простою дорогою.
ЗІБЕНГАР.
Геншель, ви сам собі воріг! Побиваєте ся з привидами, що не істнували нїде та нїколи. Чорт не зробив вам нїчого. Анї ви не попали у нїяке сильце, анї нїхто не дусить вас. Та-ж се всьо дурницї! Се небезпечна уява.
ГЕНШЕЛЬ.
Побачимо, можемо іще підіждати.
ЗІБЕНГАР.
Скажіть мінї вже раз щось певного. Побачите, що нїчого не знаєте. Ви анї лихі, чи як там кажете, анї не маєте нїякої вини на сумлїню.
ГЕНШЕЛЬ.
Я знаю се лїпше.
ЗІБЕНГАР,
Ну, яка-ж се вина?
Хвиля мовчаня.
ГЕНШЕЛЬ.
— Тут стояло ліжко, там лежала вона на ньому, там я прирік їй. Я прирік їй тай зломив слово.
ЗІБЕНГАР
Що ви прирекли?
ГЕНШЕЛЬ.
Та-ж ви знаєте! — — — Я зломив слово — тай всьо пропало. Тодї всьо скінчило ся. Я вже
