я винен і кінець на сїм. Але заки я оженив ся, я думаю, заки я взяв Ганну, то вже зачало ся і так легонько… Так поволи йшло що-раз гірше. Кістяне бичівно переломило ся мінї на двоє. Потім пригадую собі се іще цїлком точно, переїхав я свойого пса, найлїпшого, якого я лише мав. Потім пали мінї один по однім три конї, між ними красний оґер за три сотки талярів. Нарештї умерла мінї жінка. Я добре замітив се і погадав собі, що всьо на мене завзяло ся. Але коли вже і моя жінка зійшла зі сьвіта, то була справдї у мене хвиля, коли я собі подумав, ну, тепер вже буде може досить. Вже не можна мінї більше забрати. Бачите, а таки стало ся! Не хочу вже цїлком згадувати про Ґусту. Втратить чоловік жінку, втратить і дитину. Але нї: на мене заставлено сильце, а я влїз в нього сам.
Хто-ж заставив на вас сильце?
— — — Може чорт, а може хто иньший. Се певна річ, що мушу вдусити ся.
Але-ж се нещаслива ідея…
Нї, нї, не перечу сьому анї раз! Я став лихий, лише я тут не винен. Я якось так попав у сей вир. Про мене, може й я винен. Хто знає!?
