Той сам покій, що в трех перших актах. Ніч, досить ясне місячне сьвітло паде крізь вікно. Покій порожний. Від подїй четвертого акту минуло кілька днїв.
В коморі заблимало сьвітло; по кількох хвилинах виходить відтам Геншель із сьвічкою у бляшанім лїхтари в руках. Має на собі шкуряні штани, ноги в патинках. Йде поволи аж до стола, озираєть ся нерішучо позад себе та до вікна, потім кладе сьвітло на столї та сам сїдає при вікнї. Тут підпирає бороду рукою та дивить ся на місяць.
|
ГЕНШЛЕВА
кличе з комори.
Чоловіче! Чоловіче! Що там робиш? — Знова там снуєш ся. Просто одягнена зазирає до середини.
Де-ж ти? Ходи спати! Тепер пора спати! Завтра не зможеш знов злїсти з постелї! Знова лежати менш як старий мішок, а на оборі піде всьо до гори ногами. Так як є просто одягнена, виходить з комори та зближаєть ся збентежена та стрівожена до Геншля. Що ти робиш, га? ГЕНШЕЛЬ.
— — — Я? |
